Wirtualny Most Wrocław-Lwów cz. 7

Przymusowa migracja wewnętrzna i zewnętrzna podczas wojny:
wyzwania dla Ukrainy

Trzy miesiące wojny, trzy miesiące nowych wyzwań dla Ukrainy… Wojny, która przyniosła zmiany w życiu każdego Ukraińca. Wojny, w wyniku której powstała nowa rzeczywistość, a miliony ludzi decydowały: zostać w domu czy wyjechać w bezpieczniejsze regiony kraju lub za granicę? Drugi i trzeci miesiąc jej trwania charakteryzują inne trendy, w tym trudne decyzje o powrocie do domów. Każda osoba wewnętrznie przesiedlona lub uchodźca znajdują się w odmiennych okolicznościach, określających ich potrzeby, a co za tym idzie motywy i cele życiowe.

Wysoki Komisarz Narodów Zjednoczonych ds. Uchodźców poinformował, że do połowy maja 2022 r. liczba osób opuszczających Ukrainę, uciekających przed wojną, przekroczyła 6 milionów, co jest najpoważniejszym kryzysem uchodźczym w Europie od zakończenia II wojny światowej. Według najnowszego raportu Międzynarodowej Organizacji ds. Migracji (IOM) rosyjska inwazja, która rozpoczęła się 24 lutego, spowodowała masowe wysiedlenia, w tym ponad 8 mln Ukraińców przesiedlonych na terenie kraju [8]. Większość uchodźców przedostała się do Unii Europejskiej przez przejścia graniczne w Polsce, Słowacji, na Węgrzech i w Rumunii, gdzie wolontariusze i rządy starały się im pomóc w znalezieniu mieszkania i wsparcia.

W ciągu tych trzech miesięcy przymusowe migracje wewnętrzne i zewnętrzne w kraju i za granicą wykazują już pewne tendencje: liczbę i fale; kierunki ruchów naturalnych; pochodzenie i miejsce pobytu przesiedleńców wojennych; przyjmowanie państwowych decyzji ustawodawczych; pilne potrzeby i ich rozwiązywanie przez społeczności przyjmujące; postrzeganie bezpieczeństwa i dyskryminacji; podjęcie decyzji o powrocie lub niepowrocie do poprzedniego miejsca zamieszkania.

Chcę się podzielić swoimi spostrzeżeniami w kontekście badań nad współczesnymi procesami migracyjnymi, z jednej strony jako badacz, gdyż ich badanie jest moim naukowym zainteresowaniem [10, 11], a z drugiej – jako wolontariuszka. Od początku marca 2022 r. przyjmowałam tak osoby wewnętrznie przesiedlone (IDPs) w swoim domu i na wsi (mieszkańcy Kijowa mieszkali 2 miesiące, mieszkańcy Charkowa prawie 3 miesiące), jak i tych, którzy przejeżdżali przez miasto Lwów (jako wolontariuszka pomogłam ponad 30 osobom, głównie kobietom z dziećmi i osobom starszym). Zorganizowałam im zakwaterowanie w domu; poszukiwałam tymczasowego lub stałego mieszkania/schronienia wśród krewnych/przyjaciół/sąsiadów i różnych możliwości wyjazdu za granicę; rozwiązywałam szereg problemów związanych z warunkami życia, rejestracją osób wewnętrznie przesiedlonych, relacjami z miejskim urzędem pracy, administracją powiatową, szkołami i ośrodkami pomocy humanitarnej dla uchodźców itp.

Pierwszy okres migracji to pierwszy miesiąc wojny

Działania wojenne zmusiły znaczną część ludności do opuszczenia stałego miejsca zamieszkania: 22% ludności Ukrainy zmieniło miejsce zamieszkania na terenie Ukrainy (w szczególności: w wieku 18–24 i 25–34 lata – odpowiednio 36% i 34%), 6% zostało zmuszonych do wyjazdu za granicę [15]. Według szacunków Agencji ONZ ds. Uchodźców (UNHCR) w połowie marca granice międzynarodowe przekroczyło 5 mln Ukraińców, a 70 tys. dzieci stawało się każdego dnia uchodźcami. Według Funduszu Narodów Zjednoczonych na rzecz Dzieci (UNICEF) oznacza to, że co minutę z kraju uciekało 55 dzieci, czyli prawie jedno dziecko na sekundę [16]. Dokładna ocena rozmieszczenia migrantów przymusowych poza granicami Ukrainy jest obecnie niemożliwa, ponieważ zmieniają oni swoje plany i kraj docelowy, czasami nawet nie rejestrują się w celu uzyskania ochrony czasowej, tylko korzystają z prawa pobytu w krajach UE przez 90 dni bez rejestracji.

Kolejnym wyzwaniem społecznym i humanitarnym są przesiedlenia wewnętrzne. Na przykład według szacunków Międzynarodowej Organizacji ds. Migracji (IOM) w pierwszym miesiącu wojny w Ukrainie 6,48 mln osób stało się przesiedleńcami wewnętrznymi, wśród których znaczący jest udział grup najbardziej wrażliwych społecznie [1]. Ze względu na trwanie działań wojennych liczby te nie są ostateczne, zwiększa się więc prawdopodobieństwo, że osoby wewnętrznie przesiedlone zmienią miejsce zamieszkania i będą szukać stałego pobytu i pracy. To z kolei doprowadzi do zmian w strukturze rynku pracy, co będzie kolejnym nowym wyzwaniem dla gospodarki Ukrainy.

Think tank Cedos przeprowadził badanie [1], ile osób opuściło Ukrainę w pierwszym miesiącu działań wojennych. Tym samym, według analizowanych danych, około 3,6 mln osób wyemigrowało za granicę, a kolejne 6,5 mln, według Międzynarodowej Organizacji ds. Migracji, opuściło miejsce stałego zamieszkania i przeniosło się na terytorium kraju. Tymczasem Państwowa Straż Graniczna [4] twierdzi, że do 20 marca liczba kolejek do wyjazdu z Ukrainy znacznie się zmniejszyła na granicach z krajami UE.

Migracja wewnętrzna. Według szacunków dokonanych na podstawie ogólnokrajowego sondażu IOM [6] najwięcej osób w Ukrainie wyjechało z jej wschodniej części (2,35 mln), regionu Kijowa i samego miasta (prawie 2 mln) oraz z północy (1,3 mln) kraju. Część osób wewnętrznie przesiedlonych nadal przemieszczała się zarówno w Ukrainie, jak i za granicę. Około połowa (44%) mieszkańców Ukrainy została w czasie wojny zmuszona do czasowego oddzielenia się od swoich rodzin.

Niektórzy ludzie opuszczają swoje domy po raz drugi. Tak więc od 2014 r. wiele osób wewnętrznie przesiedlonych mieszkało w regionach i miastach znajdujących się obecnie w strefie działań wojennych. Według Ministerstwa Polityki Społecznej [13], w 2021 r. najwięcej osób wewnętrznie przesiedlonych było w obwodach donieckim (512 tys.) i ługańskim (282 tys.), kijowskim (163 tys.) i charkowskim (136 tys.). Wśród miast, w których odsetek przesiedleńców wewnętrznych był wysoki przed pełną inwazją Federacji Rosyjskiej na Ukrainę, znalazły się: Siewierodonieck (44%), Mariupol (20%), Izjum (13%), Bucza (11%), Irpin (9%) i inne.

Ruchy wewnątrz kraju odbywały się falami w zależności od działań wojennych w danym regionie lub osadzie. Według szacunków ogólnokrajowego badania IOM [6], przeprowadzonego w dniach 9–16 marca 2022 r., 48% wysiedleńców na Ukrainie opuściło miejsce zamieszkania po rozpoczęciu wojny, 45% – gdy wojna dosięgnęła obszarów przez nich zamieszkiwanych, a 5% opuściło swoje domy w oczekiwaniu na konflikt.

Dostępne metody ewakuacji to pociągi ewakuacyjne zorganizowane przez Koleje Ukraińskie, osobisty transport samochodowy oraz autobusy ewakuacyjne ze strefy działań wojennych. Od 1 do 20 marca Koleje Ukraińskie ewakuowały 2,77 mln osób [21].

Według szacunków IOM najwięcej osób przeniosło się do makroregionu zachodniego — ponad 2,5 mln [6]. Dane publikowane przez administracje państwowe w regionach zachodnich nie zgadzają się jednak z tymi szacunkami. Tę różnicę można wytłumaczyć faktem, że tylko część osób decyduje się zgłosić swój przyjazd do władz lokalnych: rejestracja najprawdopodobniej następuje w przypadkach, gdy przybysze szukają pomocy w osiedleniu się lub pomocy humanitarnej.

Według moich obserwacji, pierwsza potężna fala wysiedleń nastąpiła na początku marca – codziennie było do kilkunastu telefonów od krewnych/przyjaciół/znajomych w sprawie możliwości przyjazdu i zakwaterowania we Lwowie. Jako pierwsze przyjechały trzy kobiety z Charkowa z małymi dziećmi, które po wyczerpującej, ponaddobowej podróży pociągiem ewakuacyjnym, poprosiły o odpoczynek i wspólnie podjęły decyzję o przekroczeniu granicy autobusem, gdzie – już w Polsce – spotkały się ze znajomymi wolontariuszami, a stamtąd pojechały do Niemiec. Potem byli mieszkańcy Charkowa, Kijowa, Odessy, uchodźcy z miast Irpin i Czernihów. Ktoś podjął decyzję o pozostaniu we względnie bezpieczniejszym Lwowie; wszyscy wyjeżdżający za granicę – wśród znanych mi uchodźców – mieli wcześniejsze umowy lub osobiście szukali takich możliwości wśród kolegów naukowców, pozwalających na pobyt w Polsce, Niemczech, Hiszpanii lub we Włoszech. Nie było przypadku, żeby jechali „donikąd”. Była to dla nich swoista gwarancja, że​​ zostaną tam przyjęci, zakwaterowani i otrzymają pierwszą pomoc socjalną i humanitarną. Każdy z nich miał własne doświadczenia istotne dla podejmowania decyzji o opuszczeniu domu: ktoś uratował małe dzieci przed wojną; ktoś nie mógł być pod ciągłym ostrzałem, bo podczas nalotów nie było gdzie zejść, po prostu trzeba by mieszkać w charkowskim lub kijowskim metrze. Uchodźcy z Czernihowa i Irpina po raz drugi opuścili swoje domy, pierwszym było doświadczenie przeprowadzki z Ługańska w 2014 roku. Byli też tacy, którzy przybyli ze stosunkowo bezpiecznych miast w celu dalszej podróży zagranicznej. W pierwszym miesiącu wojny Lwów przyjął ponad 200 tys. uchodźców z różnych regionów Ukrainy.

Rejestracja IDPs. Niektóre społeczności terytorialne zaczęły rejestrować osoby wewnętrznie przesiedlone wkrótce po inwazji rosyjskiej. Stworzony system spisowy był wykorzystywany przez władze lokalne, w szczególności do ewidencjonowania pomocy humanitarnej (żywność, środki higieny osobistej, odzież, obuwie) udzielanej IDPs.

13 marca rząd wprowadził zmiany w rejestracji i wydawaniu zaświadczenia o rejestracji osoby wewnętrznie przesiedlonej [18]. W związku z tym ludzie, którzy przenieśli się z regionów, w których od 24 lutego toczą się aktywne działania wojenne, są uznawani za osoby wewnętrznie przesiedlone. Do takich prawnie zatwierdzonych regionów [19] należą obecnie: wołyński, dniepropietrowski, doniecki, żytomierski, zaporoski, kijowski, ługański, mikołajowski, odeski, sumski, charkowski, chersoński, czernihowski oraz miasto Kijów.

21 marca rząd Ukrainy wraz z ONZ uruchomił dwa programy płatności dla przymusowych migrantów, którzy potrzebują dodatkowej ochrony [23]. Pierwszym z nich jest program wsparcia IDP, którego celem jest zapewnienie pomocy społecznej dla przesiedleńców, rekompensaty dla pracodawców z tytułu zatrudnienia oraz rekompensaty za usługi komunalne dla osób i społeczności, które udzieliły schronienia za darmo. W szczególności państwo będzie wypłacać minimalny miesięczny zasiłek pieniężny w wysokości 2000 hrywien osobom wewnętrznie przesiedlonym i 3000 hrywien osobom niepełnosprawnym i dzieciom. W ramach drugiego programu – dla migrantów przymusowych, którzy potrzebują dodatkowej ochrony – przeznacza się 2200 UAH miesięcznie na każdego członka rodziny. Pieniądze na to zapewnią partnerzy zagraniczni. Światowy Program Żywnościowy ONZ wpłaci te środki na konto bankowe odbiorcy w ciągu trzech miesięcy.

Dlatego w pierwszym miesiącu wojny zaproponowano mechanizm rejestracji i świadczenia pomocy socjalnej dla IDPs oraz rekompensat dla strony przyjmującej. Według osobistych obserwacji przesiedleńcy, którzy ubiegali się o tymczasowe schronienie w szkołach, przedszkolach i lokalach prywatnych, musieli przejść procedurę takiej rejestracji w regionalnych urzędach państwowych lub ośrodkach świadczenia usług administracyjnych (TsNAP). Szczególnie trudna była połowa marca, bo każdego dnia tysiące osób potrzebowało takiej rejestracji – to tworzyło kolejki, rejestracje w takich kolejkach na kolejne dni; różne sytuacje konfliktowe, które wymagały zaangażowania znacznej liczby dodatkowych pracowników działów ochrony socjalnej. Wszyscy, którzy zostali przyjęci przez lwowian bezpłatnie do swoich domów, poddawali się takiej rejestracji po 13 marca 2022 r., również w celu uzyskania w przyszłości minimalnego zasiłku miesięcznego. Lwowianie mogli również zrekompensować koszty mediów w wysokości 450 hrywien na osobę miesięcznie, jeśli przesiedleńcy byli zarejestrowani pod ich adresem zamieszkania. Ci, którzy wynajmowali mieszkania, w większości przypadków nie byli zarejestrowani jako IDPs, ponieważ byli w stanie zapłacić czynsz oraz usługi komunalne i nie mogli ubiegać się o miesięczną pomoc. Podczas rejestracji IDPs byli zobowiązani do przedstawienia dokumentów bankowych potwierdzających brak rachunków depozytowych.Obecność takich rachunków była powodem odmowy udzielenia takiej pomocy finansowej. Jeśli chodzi o pomoc ONZ, to była także procedura zapisywania się w kolejkach z kilkutygodniowym wyprzedzeniem. I już o określonej porze dnia można było zarejestrować się w celu otrzymania pomocy pieniężnej.

Migracja zewnętrzna. Większość osób opuściła Ukrainę między 27 lutego a 9 marca. Codziennie wyjeżdżało ponad 150 000 osób. Od 17 marca liczba wyjeżdżających maleje, co wskazuje, że pierwsza fala uchodźców opadła. Według danych z przejść granicznych, przez granicę państwową w Polsce przeszło 2 144 244 osób, 555 021 w Rumuni, 371 104 w Mołdawii, 324 397 na Węgrzech i 271 254 przez granicę Rosji (jednak są to dane rządu rosyjskiego, które mogą być niedokładne i obejmują osoby, które zostały wywiezione na jej  terytorium); granicę Słowacji przekroczyło 256 838 osób z Ukrainy, a Białorusi 4 938 (według władz białoruskich, co może być nieścisłe i dotyczyć osób przymusowo wysiedlonych) [4].

Jednocześnie, według informacji Ministerstwa Spraw Zagranicznych Ukrainy [12], już 24 marca rosyjscy najeźdźcy przymusowo deportowali do Rosji ok. 6 tys. mieszkańców Mariupola; kolejne 15 tys. mieszkańców lewobrzeżnej dzielnicy miasta jest zagrożonych deportacją. Ponadto Sztab Generalny Sił Zbrojnych Ukrainy informuje, że wojska rosyjskie przymusowo ewakuowały mieszkańców osad w obwodzie ługańskim. Według Rady Miejskiej Mariupola deportowani byli najpierw kierowani do tzw. obozów filtracyjnych, gdzie sprawdzano ich dokumenty i telefony. Następnie część osób wywieziono do rosyjskich miast, los innych jest nieznany.

Dla niektórych migrantów kraje graniczące z Ukrainą są krajami tranzytowymi, ponieważ trafiają do innych krajów UE, w szczególności Niemiec, Austrii, Czech, Włoch, Francji, Hiszpanii, Portugalii, krajów bałtyckich itp. Stosunkowo niewielka liczba Ukraińców szuka również schronienia poza UE.

Rejestracja uchodźców ukraińskich. 4 marca 2022 r. Rada UE uruchomiła Dyrektywę o Ochronie Tymczasowej [20]. Zezwala ona osobom, które opuściły Ukrainę w dniu 24 lutego 2022 r. lub później, na pobyt w krajach UE przez okres jednego roku, z możliwością przedłużenia do trzech lat. Osoby posiadające ten status otrzymują prawo do pracy, pełny dostęp do systemu opieki zdrowotnej, edukacji i pomocy społecznej.

Jednak proces rejestracji w wielu krajach dopiero się rozpoczął, procedura i czas jej trwania różni się w zależności od kraju i nadal jest w wielu miejscach w trakcie ustanawiania. Proces rejestracji dla każdej osoby (od złożenia wniosku do uzyskania tymczasowej ochrony) również może zająć dużo czasu. Powodem jest to, że odpowiednie organy nie mają wystarczających zasobów, aby przyjmować i przetwarzać dużą liczbę wniosków. W dużej mierze mają na to wpływ doświadczenia danego kraju we wcześniejszym przyjmowaniu uchodźców, obecność odpowiedniej infrastruktury, wypracowane mechanizmy interakcji między władzami [1].

Podsumowując, należy zauważyć, że dla wielu uciekających przed wojną doświadczenie przebywania w innym kraju i obcowania z instytucjami biurokratycznymi jest czymś nowym. Dlatego też pewna część uchodźców, z którymi nadal utrzymuję kontakt, nie zarejestrowała się w takim czy innym organie, ponieważ w tamtym czasie nie rozumieli, jak to robić i/lub mają pewne zastrzeżenia co do takich procedur – na przykład to, że otrzymanie tymczasowej ochrony uniemożliwiłoby im powrót do domu po zakończeniu wojny.

Drugi okres migracji to drugi i trzeci miesiąc wojny

Migracja wewnętrzna. Międzynarodowa Organizacja ds. Migracji (IOM) w okresie od 11 do 17 kwietnia 2022 przeprowadziła III turę [7], a od 29 kwietnia do 3 maja 2022 IV turę [8] reprezentatywnej ekspresowej oceny ludności Ukrainy w celu zebrania informacji na temat przepływów w ramach wewnętrznych przesiedleń i mobilności oraz oceny potrzeb lokalnych. Ta ocena populacji ogólnej służy jako podstawowe źródło do identyfikacji obszarów o wysokich potrzebach humanitarnych i ukierunkowania reakcji na pomoc ludności dotkniętej wojną. Szacunki opierają się na danych dotyczących populacji, pochodzących z Funduszu Ludnościowego Narodów Zjednoczonych (UNFPA), który społeczność humanitarna uważa za punkt odniesienia dla ludności w Ukrainie. W badaniu nie uwzględniono osób przebywających obecnie poza Ukrainą[1].

Wyniki badania wykazały, że na dzień 17 kwietnia 2022 r. 17,5% ogółu ludności to osoby wewnętrznie przesiedlone na terenie Ukrainy, czyli 7,7 mln osób. To o 568 000 więcej osób wewnętrznie przesiedlonych (+8%) niż na dzień 1 kwietnia (runda II) i o 1220 000 (+19%) więcej w porównaniu z 16 marca (runda I). Według makroregionów zachód przyjął 2852 mln, centrum 1773, wschód 1464, Kijów i północ 1233, a południe Ukrainy 231 tys. przesiedleńców.

Wśród obecnych IDPs gotowość do dalszej relokacji wzrosła od 1 kwietnia. Spośród przesiedleńców na zachodzie 52% badanych zamierza przenosić się dalej (w dowolnym kierunku, w tym powrotnym), w makroregionie centralnym – 45%, na północy – 40%, na południu – 30%. W makroregionie wschodnim udział osób wewnętrznie przesiedlonych zamierzających dalej się przeprowadzać jest mniejszy: 17% zamierza zmienić miejsce zamieszkania. Odnośnie do dalszego przemieszczania się z dotychczasowego miejsca pobytu, wśród tylko IDPs: 44% powiedziało „tak”, 41% nie ma zamiaru, a 12% stwierdziło, że wszystko będzie zależało od sytuacji. 2% nie wie, a 1% przesiedleńców nie może powiedzieć ze względu na sytuację bezpieczeństwa (lub dlatego, że terytorium jest okupowane).

Od 16 marca udział osób wewnętrznie przesiedlonych, które rozważają możliwość dalszej relokacji, wzrósł ponaddwukrotnie w porównaniu ze stosunkowo niewielkim i stabilnym udziałem Ukraińców, którzy pozostają w swoich dotychczasowych miejscach zamieszkania (są stabilne na poziomie 3–4% we wszystkich rundach). W pierwszej turze było to 18% (16 marca 2022), w drugiej 30% (1 kwietnia 2022) [6], w trzeciej 42% (17 kwietnia 2022) [7], w czwartej 44% (3 maja 2022) [8].

Pochodzenie obecnych przesiedleńców wojennych. Uzyskane dane wskazują na różnicę w natężeniu przepływów migracyjnych na poziomie makroregionalnym. Wśród 10-procentowego wzrostu całkowitej liczby przesiedleńców na Ukrainie w rundach II i III największy wzrost odnotowano na wschodzie kraju: udział osób, które mieszkały na wschodzie przed wysiedleniem, stanowi obecnie 45% wszystkich IDPs (33% w rundzie II). Udział IDPs z Kijowa w ogólnej liczbie IDPs zmniejszył się i stanowi obecnie 19% wszystkich IDPs.

Miejsce zamieszkania przesiedleńców wojennych. Pomimo ogólnego wzrostu liczby przesiedleńców w całym kraju, liczba przesiedleńców w Kijowie znacznie spadła od drugiej tury (1 kwietnia) i pozostała nieznaczna w porównaniu z innymi makroregionami. W makroregionach południowym, zachodnim i północnym liczba osób wewnętrznie przesiedlonych zmniejszyła się również o ponad 250 tys. osób w ogólnej liczbie przyjętych osób wewnętrznie przesiedlonych. Liczba osób wewnętrznie przesiedlonych na wschodzie Ukrainy znacznie wzrosła – o 70% po II turze tego badania. Liczba osób wewnętrznie przesiedlonych w makroregionie centralnym wzrosła o ponad 30% od 1 kwietnia [7, 8].

Potrzeby. Spośród wszystkich respondentów 33% stwierdziło, że najbardziej potrzebują wsparcia finansowego. Jednak wśród respondentów wewnętrznie przesiedlonych potrzeba ta jest szczególnie dotkliwa: 45% osób wewnętrznie przesiedlonych wskazało, że najbardziej potrzebują pieniędzy, a następnie leków (5,9%). W czwartej rundzie IOM dokonała oceny celów, dla realizacji których respondenci potrzebowali pomocy gotówkowej oraz określiła preferowane sposoby jej uzyskania. 76,5% respondentów wskazało, że wolałoby otrzymywać wsparcie finansowe na kartę bankową, np. kartę do wypłat emerytur lub świadczeń socjalnych.

Od 1 kwietnia percepcja bezpieczeństwa znacznie się poprawiła w Kijowie i na północy, a w pozostałych regionach praktycznie się nie zmieniła. Ludzie powracają, ale 29% osób powracających nie czuje się całkowicie bezpiecznie, a 5% całkowicie brakuje poczucia bezpieczeństwa. Większość IDPs, którzy mają poczucie pozostawania „w całkowitym niebezpieczeństwie”, znajduje się obecnie na wschodzie (8%). Tylko 8,5% reemigrantów uważa, że ​​ich obecne miejsce zamieszkania jest całkowicie bezpieczne [7].

Jeśli chodzi o postrzeganie dyskryminacji, 6,5% badanych IDPs zgłosiło niesprawiedliwe traktowanie lub dyskryminację wobec nich, ponieważ nie są członkami społeczności, do której musieli się przenieść. (Wskaźnik ten nie był oceniany w poprzednich rundach). Z kolei 4,2% respondentów, którzy nie zostali przesiedleni, zgłosiło negatywne postrzeganie pojawienia się nowych osób wewnętrznie przesiedlonych w ich społecznościach. To o 2,6% więcej niż w II turze (1 kwietnia). Natomiast 81% pozytywnie postrzega IDPs [8].

Sytuacje powrotu. W trzeciej rundzie IOM [7] przedstawiła pierwszy szacunek liczby reemigrantów. Decyzja o dodaniu tego wskaźnika do badania została podyktowana obserwacjami terenowymi dotyczącymi ruchu powrotowego na dużą skalę w Ukrainie. Na potrzeby niniejszego sondażu respondent jest uważany za osobę powracającą, jeżeli w momencie przeprowadzania wywiadu zgłosił, że przebywa w swoim zwykłym miejscu zamieszkania, ale opuścił je od dnia 24 lutego 2022 r. z powodu wojny na okres co najmniej 14 dni. Spośród wszystkich respondentów, którzy obecnie przebywają w swoim zwykłym miejscu zamieszkania, w IV turze 8,9% wskazało, że wróciło po co najmniej dwóch tygodniach pobytu w innym regionie jako IDP. Jest za wcześnie, aby wnioskować o charakterze tych powrotów, tj. czy ludzie wracają na stałe czy tymczasowo. Wśród respondentów III tury 15% reemigrantów (czyli ok. 416 tys.) wskazało, że zamierza ponownie opuścić dom. Spadek o zaledwie 2% w porównaniu z III rundą wskazuje, że odsetek osób powracających nadal rośnie, chociaż znaczna ich liczba mogła ponownie opuścić dom, co równoważy liczbę osób powracających, ale później przeniosła się ponownie w inne miejsce.

36 dni to średnia długość pobytu na statusie IDP wśród reemigrantów według stanu na dzień 3 maja 2022 r., czyli w ciągu 68 dni od wybuchu wojny [8]. Jak już wspomniałam, na tym etapie nie można wyciągnąć wniosków co do charakteru takich ruchów powrotnych. IOM zamierza nadal oceniać te trendy, w tym poprzez sondaże monitorujące przepływy w kluczowych punktach tranzytowych.

Zdecydowana większość reemigrantów nie zamierza w przyszłości opuszczać swojego zwykłego miejsca zamieszkania. Należy zauważyć, że odsetek reemigrantów, którzy planują ponowny wyjazd z powodu wojny, jest największy w makroregionie zachodnim: 28% reemigrantów rozważa wyjazd.

Wśród osób wewnętrznie przesiedlonych 14,6% odpowiedziało, że planuje powrót do swojego zwykłego miejsca zamieszkania w ciągu najbliższych dwóch tygodni. Dane IOM wskazują, że większość IDPs, którzy planują powrót do domu w ciągu najbliższych dwóch tygodni, pochodzi z Kijowa i północnego makroregionu Ukrainy.

Geografia osób wewnętrznie przesiedlonych – 47% respondentów wróciło do innego miasta/regionu w swoim rodzinnym regionie, 46% do innego regionu na Ukrainie. Jedynie 7% respondentów (ok. 190 tys. osób) wśród reemigrantów wskazało, że wrócili do miejsca zwykłego pobytu z zagranicy. Wskaźnik ten nie pokrywa się z oficjalnymi statystykami przejść granicznych, według których od 28 lutego 2022 r. na terytorium Ukrainy wjechało 1,4 mln obywateli Ukrainy (DPSU, UNHCR). Jednak oficjalne statystyki, dotyczące przejść granicznych, niekoniecznie odzwierciedlają liczbę osób powracających. Statystyki te mogą również obejmować inne rodzaje ruchu, a także powtarzające się wejścia i wyjścia. Przepływy te mogą mieć charakter wahadłowy, biorąc pod uwagę, że sytuacja pozostaje niezwykle niestabilna i nieprzewidywalna [8].

Liczba osób powracających wzrosła najbardziej na północy Ukrainy: z 861 000 na dzień 17 kwietnia do ponad 1 miliona na dzień 3 maja. W makroregionie południowym natomiast obserwuje się znaczny spadek liczby reemigrantów: ze 144 tys. w III turze do 95 tys. w IV turze. Większość reemigrantów wróciła do dużych miast lub na przedmieścia (razem 57%), 23% przeniosło się do małych miasteczek lub wsi, a 19% przeniosło się na wieś [7].

Z osobistych obserwacji wynika, że w drugim okresie należy odnotować spadek ruchów z Kijowa, Charkowa, Odessy. Ogólnie rzecz biorąc, pociągi ewakuacyjne pochodziły głównie z miejsc najbardziej natężonych działań wojennych na południu i wschodzie Ukrainy. Dlatego mieszkańcy Kijowa, a nawet Charkowa, gdzie nadal istniało poważne zagrożenie, zaczęli wracać do swoich domów. Panika i strach ucichły. Większość IDPs we Lwowie w ogóle nie reagowała na alarmy lotnicze, ponieważ za każdym razem wskazywali, jak cierpią z powodu ciągłych alarmów i bombardowań, ponieważ już odróżniali bombardowanie lotnicze od ataków rakietowych z gradobiciem i tornadami. Była pewna akceptacja nieodwracalności określonych procesów w czasie wojny: ktoś wrócił, żeby nie stracić pracy w Kijowie; ktoś uporządkował częściowo zniszczone domy i opłacił rachunki za media w Czernihowie i wrócił do Lwowa; ktoś podjął ostateczną decyzję o powrocie do Charkowa, bo mieszkają tam inni – znajomi, krewni – i z przekonaniem, że są bezpieczniejsze tereny, a w razie pogorszenia się sytuacji przeniesie się tam do znajomych lub krewnych.

Migracja zewnętrzna. W kwietniu 2022 r., w porównaniu z pierwszymi tygodniami działań wojennych prowadzonych na pełną skalę przez Rosję w Ukrainie, liczba osób przekraczających granicę państwową Ukrainy gwałtownie wzrosła. Od 24 lutego do 20 kwietnia na Ukrainę powróciło 1 mln 100 tys. osób [14]. Większość z tych osób opuściła Ukrainę po rozpoczęciu inwazji rosyjskiej. Według Państwowej Służby Granicznej Ukrainy [4] codziennie na Ukrainę wraca 25–30 tys. osób. W dniach 16–17 kwietnia liczba przejść wjazdowych na granicy ukraińsko-polskiej po raz pierwszy od 24 lutego przewyższyła liczbę przejść wyjazdowych [2]. Według DPSU na początku militarnej inwazji na pełną skalę powrócili głównie mężczyźni w wieku poborowym, a w drugim miesiącu wojny – kobiety, dzieci i osoby starsze.

Biuro Wysokiego Komisarza Narodów Zjednoczonych ds. Uchodźców przeprowadziło wywiady [22] z 518 osobami, które znajdowały się na granicy między 3 a 19 kwietnia i planowały wjechać na Ukrainę z Polski, Słowacji, Węgier, Rumunii i Mołdawii. Według wyników uzyskanych w sondażu 84% respondentów planuje powrót do miejsca, w którym wcześniej mieszkali w Ukrainie.

Większość osób, które opuściły miejsce stałego zamieszkania, deklaruje, że planuje powrót wkrótce lub po zakończeniu wojny. Według wyników ogólnokrajowego sondażu, przeprowadzonego 26 kwietnia przez socjologiczną grupę „Rating”, prawie jedna czwarta osób, które opuściły miejsce zamieszkania, planuje wrócić w najbliższym czasie, jedna trzecia zamierza wrócić później. Jednocześnie 43% jest gotowych do powrotu do domu po zakończeniu wojny [3].

Powrót/brak powrotu na Ukrainę. Jednym z głównych powodów powrotu na Ukrainę będzie bezpieczeństwo. Badacze Sedos zwracają również uwagę na następujące okoliczności: łączenie rodzin; problemy, trudności (ryzyka) w znalezieniu niedrogiego i wygodnego mieszkania; trudności z zatrudnieniem; brak własnych środków finansowych i ograniczenia ubezpieczenia społecznego; ograniczenia systemu administracyjnego danego kraju lub w Ukrainie; funkcje polityk UE wobec obywateli Ukrainy itp.

Według wyników sondażu Biura Wysokiego Komisarza Narodów Zjednoczonych ds. Uchodźców 20% respondentów wraca na Ukrainę na krótki czas. Wśród powodów krótkoterminowego powrotu są: potrzeba odebrania rzeczy, wywiezienia bliskich lub zwierząt domowych, sprawdzenia integralności mieszkania, zobaczenia krewnych, a następnie ponownego udania się w bezpieczniejsze miejsce w Ukrainie lub poza Ukrainę. Ponadto część osób planowała wywieźć swoich bliskich, w szczególności dzieci i starszych krewnych, w bezpieczne miejsce za granicą i powrócić [17].

Im dłużej trwają działania wojenne, a uchodźcy i przesiedleńcy pozostają w społecznościach, które ich przyjęły, tym mniejsze jest prawdopodobieństwo ich powrotu na Ukrainę [5]. W większości nie wrócą: rodziny z dziećmi, które pójdą do szkoły lub na uczelnię wyższą za granicą; ci, którzy mieli wyższe wykształcenie, znali języki obce, mieli wysokie dochody i byli bardziej mobilni; ludzie, którzy planowali opuścić Ukrainę przed rozpoczęciem działań militarnych na pełną skalę; osoby, które sezonowo lub na stałe pracowały za granicą; osoby niepełnosprawne, które otrzymują lepszą opiekę społeczną i medyczną za granicą i są mniej mobilne itp.

Wedle moich obserwacji na Ukrainę wracali tylko ci, którzy czasowo wyjechali za granicę z bezpiecznych miejsc zamieszkania w regionie zachodnim, żaden ze znanych mi uchodźców z innych regionów Ukrainy do tej pory nie podjął takiej decyzji. Oczywiście wszystkie podane powody powrotu/niepowrotu będą się zmieniać w czasie i zależą przede wszystkim od przebiegu działań wojennych oraz stanu bezpieczeństwa w Ukrainie.

Wnioski

Dla pierwszego okresu migracji wojennych charakterystyczną cechą mobilności wewnętrznych i zewnętrznych jest decyzja o opuszczeniu stałego miejsca zamieszkania. Przesiedleńcy postanowili przenieść się do granicznych lub bezpieczniejszych regionów kraju do krewnych, znajomych lub przyjaciół albo wynająć mieszkanie, jeśli było ich na to stać. Przedszkola, szkoły, teatry, pomieszczenia prywatne itp. zostały wyposażone tak, by mogły być schronami lub tymczasowymi miejscami pobytu uchodźców, które były swego rodzaju miejscami tranzytowymi na okres do kilku dni. Na decyzję o przekroczeniu granicy wpłynęła również obecność krewnych/przyjaciół/znajomych, którzy wzięli na siebie lwią część pomocy w przyjmowaniu uchodźców z Ukrainy. Okres ten charakteryzuje się przyjęciem państwowego mechanizmu rejestracji oraz zapewnieniem pomocy socjalnej, humanitarnej i materialnej zarówno osobom wewnętrznie przesiedlonym na Ukrainie, jak i uchodźcom za granicą.

Jeśli chodzi o drugi okres migracji w czasie wojny to charakteryzuje go dalsze zbieranie informacji statystycznych z różnych źródeł (dane z Ministerstwa Spraw Zagranicznych Ukrainy, Ministerstwa Polityki Społecznej, Kolei Ukraińskich, Państwowej Służby Granicznej itp.) oraz przeprowadzanie licznych już sondaży społecznych (Międzynarodowa Organizacja ds. Migracji, Biuro Wysokiego Komisarza Narodów Zjednoczonych ds. Uchodźców; Centrum Analityczne Cedos, Grupa Socjologiczna Rating, itp.). Ogólnie rzecz biorąc, wyniki te dają nam z jednej strony pełny obraz statystyczny i geografię ruchów zarówno wewnętrznych między regionami Ukrainy, jak i za granicą. Z drugiej strony należy uwypuklić pochodzenie i miejsce pobytu obecnych przesiedleńców z powodu wojny, ich pilne potrzeby, postrzeganie bezpieczeństwa i dyskryminację przez społeczności przyjmujące; długość pobytu w statusie IDP/uchodźcy oraz przyczyny ich powrotu lub niepowrotu do domu.

Okres ten charakteryzuje się wewnętrznymi i zewnętrznymi ruchami migracyjnymi w odwrotnym kierunku – powrotami. Warto zwrócić uwagę na szereg wyzwań związanych z powrotem osób przesiedlonych: stan bezpieczeństwa w danym momencie w rejonie poprzedniego zamieszkania; uszkodzona lub zniszczona zabudowa; dostępność poprzedniego miejsca pracy, możliwość znalezienia pracy lub zarejestrowania się w urzędzie pracy; brak ostatecznego uregulowania procedury krótko- i długoterminowego powrotu na Ukrainę; uzyskanie prawnego statusu uchodźcy i czas jego trwania; trudności z rejestracją dowodów osobistych i innych dokumentów z powodu ich zagubienia lub przekroczenia granicy itp.

Wyzwania migracyjne dla Ukrainy to: kontynuacja działań wojennych i stanu wojennego w dłuższej perspektywie, co pogłębi konsekwencje społeczno-gospodarcze i demograficzne; przywrócenie pełnego funkcjonowania infrastruktury miejskiej/wiejskiej; wzrost poziomu bezrobocia i obciążenia budżetu państwa w zakresie wypłat pomocy finansowej zarówno osobom bezrobotnym, jak i przesiedlonym; opracowanie zarówno krótkoterminowej, jak i długoterminowej skutecznej polityki migracyjnej dotyczącej powrotu większości obywateli wraz z przyjęciem odpowiednich dokumentów regulacyjnych, legislacyjnych itp.

Przymusowe migracje wewnętrzne i zewnętrzne aktualizują kwestię zdolności instytucjonalnej państwa do przygotowania i zastosowania kompleksowych rozwiązywań problemów w tym obszarze. Dziś w Ukrainie należy zweryfikować zgodność deklarowanej polityki w dziedzinie migracji z rzeczywistym stanem rzeczy – zdolnością władz do adekwatnego reagowania na wyzwania migracyjne i rozwiązywania szeregu sytuacji życiowych przesiedleńców, takich jak mieszkalnictwo, zatrudnienie, problemy psychologiczne, społeczne, informacyjne i komunikacyjne, medyczne, ekonomiczne, polityczne, integracyjne, adaptacyjne itp.

ŹRÓDŁA

1. Вимушена міграція і війна в Україні (24 лютого – 24 березня 2022). Моніторинг Cedos. [Przymusowa migracja i wojna w Ukrainie (24 lutego – 24 marca 2022 r.). Monitoring Cedo.] URL:https://cedos.org.ua/wp-content/uploads/vymushena-migracziya-ta-vijna-v-ukrai%CC%88ni.docx-1.pdf
2. Вперше з 24 лютого до Польщі виїздить менше людей, ніж в’їздять в Україну. [Po raz pierwszy od 24 lutego z Polski wjeżdża mniej osób niż na Ukrainę.] URL:https://www.eurointegration.com.ua/news/2022/04/18/7137979/
3. Дев’яте загальнонаціональне опитування: оцінки міжнародного партнерства (26 квітня 2022). [Dziewiąte badanie ogólnokrajowe: Oceny partnerstw międzynarodowych (26 kwietnia 2022 r.).] URL:https://ratinggroup.ua/research/ukraine/devyatyy_obschenacionalnyy_opros_ocenki_mezhdunarodnogo_partnerstva_26_aprelya_2022.html
4. Державна прикордонна служба України. [Państwowasłużba graniczna Ukrainy] URL: https://www.facebook.com/DPSUkraine
5. Елла Лібанова: Виявилось, що ковбаса за 2.20 для нас – не найважливіше. [Ella Libanova: Okazało się, że kiełbasa za 2,20 nie jest dla nas najważniejsza.] URL:https://www.pravda.com.ua/articles/2022/04/7/7337849/
6. Звіт про внутрішнє переміщення в Україні. опитування загального населення, раунд 2, 1 квітня 2022 року. [Raport o przesiedleniach wewnętrznych na Ukrainie. badanie populacyjne, Runda 2, 1 kwietnia 2022 r]. URL:https://displacement.iom.int/sites/default/files/public/reports/IOM_Ukraine%20Displacement%20Report_R2_final_UKR.pdf
7. Звіт про внутрішнє переміщення в Україні: опитування загального населення, раунд 3, 17 квітня 2022 року. [Raport o przesiedleniach wewnętrznych na Ukrainie: ogólne badanie populacji, runda 3, 17 kwietnia 2022 r.]. URL:https://displacement.iom.int/reports/zvit-pro-vnutrishne-peremischennya-v-ukraini-opituvannya-zagalnogo-naselennya-raund-3-17
8. Звіт про внутрішнє переміщення в Україні: опитування загального населення, раунд 4, 3 травня 2022 року. [Raport o przesiedleniach wewnętrznych na Ukrainie: ogólne badanie populacji, runda 4, 3 maja 2022 r.] URL:https://displacement.iom.int/reports/zvit-pro-vnutrishne-peremischennya-v-ukraini-opituvannya-zagalnogo-naselennya-raund-4-3
9. Кількість біженців, які рятуються від війни в Україні, перевищує 6 мільйонів – агентство ООН. [Liczba uchodźców uciekających przed wojną na Ukrainie przekracza 6 mln – agencja ONZ] URL: https://www.reuters.com/world/europe/number-refugees-fleeing-ukraine-war-exceeds-6-million-un-agency-2022-05-12/
10. Коваліско Н.Соціальне самопочуття внутрішньо переміщених осіб в Україні: соціологіний дискурс: монографія/ С. М. Бубняк. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2022. 294 с. [Kovalisco N. Dobrobyt społeczny osób wewnętrznie przesiedlonych na Ukrainie: dyskurs socjologiczny: monografia/ S. M. Bubnyak. Lwów: LNU nazwane na cześć Iwan Franko, 2022. 294 s.
11. Коваліско Н.В. Сучасні міграційні процеси і соціальне сирітство: соціологічний дискурс: монографія/ Х.В. Ілик. Львів: ТзОВ «Ліга-Прес», 2019. 234 с.[Kovalisco N.V. Współczesne procesy migracyjne i sieroctwo społeczne: dyskurs socjologiczny: monografia/ H.V. Ilyk Lwów: Liga-Press LLC, 2019. 234 s.]
12. Міністерство закордонних справ України / MFA of Ukraine. [Ministerstwo Spraw Zagranicznych Ukrainy / MSZ Ukrainy.] URL:https://www.facebook.com/UkraineMFМіністерство соціальної політики. [Ministerstwo Polityki Społecznej] URL:https://www.facebook.com/MLSP.gov.ua
13. На сьогодні понад мільйон громадян повернулись в Україну з-за кордону – ДПСУ. [Do tej pory na Ukrainę wróciło ponad milion obywateli z zagranicy – DPSU.] URL:https://www.unian.ua/society/viyna-v-ukrajini-ponad-milyon-ukrahnciv-povernulis-na-batkivshchinu-novini-ukrajini-11794065.html
14. Настрої українців та дії під час повномасштабної війни Росії з Україною.[Nastroje Ukraińców i działania podczas wojny Rosji na pełną skalę z Ukrainą.] URL:https://gradus.app/documents/203/GradusResearch_Report_KSE_citizens_13042022.pdf
15. Новини про роботу ООН в Україні за 15 березня 2022. [Informacje o pracy ONZ w Ukrainie na dzień 15 marca 2022 r.] URL:https://ukraine.un.org/uk/174938-novyny-pro-robotu-oon-v-ukrayini-za-15-bereznya-2022
16. Повернення переселен_ок і біжен_ок: що впливає на рішення URL:https://cedos.org.ua/researches/povernennya-pereselen_ok-i-bizhen_ok-shho-vplyvaye-na-rishennya/
17. Про внесення змін до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. [O wprowadzeniu zmian w Procedurze wydawania i wystawiania zaświadczenia o zarejestrowaniu osoby wewnętrznie przesiedlonej] URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/269-2022-%D0%BF#Text
18. Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми “єПідтримка”. [W sprawie zatwierdzenia wykazu jednostek administracyjno-terytorialnych, na terenie których udzielana jest pomoc ubezpieczonemu w ramach programu „eSupport”]URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/204-2022-%D1%80#Text
19. Тимчасовий захист та статус біженця як форми міжнародного захисту для громадян України в країнах Європейського Союзу. [Temporary protection and refugee status as a form of international protection for Ukrainian citizens in EU countries] URL:https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/
20. Укрзалізниця – Ukrzaliznytsia. URL: https://www.facebook.com/Ukrzaliznytsia/
21. Управління Верховного комісара ООН у справах біженців.[Biuro Wysokiego Komisarza Narodów Zjednoczonych ds. Uchodźców.] URL:https://data2.unhcr.org/en/situations/ukraine
22. Уряд оголосив про додаткові виплати переселенцям. Кому і скільки заплатять. [Rząd zapowiedział dodatkowe płatności dla przesiedleńców. Komu i ile zostanie wypłacona] URL:https://www.bbc.com/ukrainian/news-61121379

[1] Zakres geograficzny tej oceny obejmuje całe terytorium Ukrainy, wszystkie pięć makroregionów (zachód, wschód, północ, centrum, południe i miasto Kijów), z wyjątkiem Półwyspu Krymskiego (istnieje pięć makroregionów, a jednak badacze wyszczególniają Kijów jako stolicę). Badanie populacji ogólnej zostało przeprowadzone przez losowe wybieranie numerów telefonicznych, w którym 2000 indywidualnych respondentów w wieku 18 lat i starszych zostało ankietowanych anonimowo przy użyciu metody komputerowo wspomaganego wywiadu telefonicznego (CATI).

---

Наталія Коваліско (Natalia Kovalisko)
доктор соціологічних наук, професор кафедри соціології
Львівського національного університету імені Івана Франка
kovalisko@mail.lviv.ua

ВНУТРІШНЯ ТА ЗОВНІШНЯ ВИМУШЕНА МІГРАЦІЯ В ЧАСІ ВІЙНИ:
ВИКЛИКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Три місяці війни, три місяці нових викликів для України… Війна, яка внесла вимушені зміни в життя кожного українця. Війна, наслідком якої виникла нова реальність, в якій мільйони людей в перші дні приймали рішення залишатися вдома чи їхати в більш безпечні регіони країни чи за кордон. Другий і третій місяць характеризуються вже іншими тенденціями, зокрема і непростим рішенням щодо повернення до своїх домівок. У кожної внутрішньо переміщеної особи чи біженця є свої обставини, визначальні потреби, а відтак мотиви та життєві цілі.

Агентство ООН у справах біженців повідомило, що на середину травня 2022 року кількість людей, які виїхали з України, рятуючись від війни, перевищило 6 мільйонів людей, що є найсерйознішою кризою з біженцями в Європі з часів закінчення Другої світової війни [9]. Згідно з останнім звітом Міжнародної організації з міграції (МОМ), вторгнення Росії, яке розпочалося 24 лютого, викликало масове переміщення людей, у тому числі понад 8 мільйонів українців перемістилися усередині країни [8]. Більшість біженців потрапили до Європейського Союзу через прикордонні пункти у Польщі, Словаччині, Угорщині та Румунії, де волонтери та уряди намагалися допомогти їм знайти житло та надати підтримку.

Внутрішня та зовнішня вимушена міграція впродовж цих трьох місяців всередині країни та за кордон вже має певні тенденції: чисельність і хвилі;  напрями стихійних переміщень; походження та місце перебування на певний момент часу переміщених осіб внаслідок війни; прийняття державних законодавчих рішень; потреби та їх нагальне вирішення приймаючими громадами; сприйняття безпеки та дискримінації; прийняття рішення щодо повернення чи неповернення до попереднього місця проживання.

У контексті досліджень сучасних міграційних процесів хочу також поділитися включеними спостереженнями, з одного боку, як дослідниця, оскільки їх вивчення є моїми науковими інтересами [10, 11], а з іншого – як волонтерка.  З початку березня 2022 року приймала як внутрішньо переміщених осіб (ВПО) особисто у себе вдома і на дачі (кияни жили 2 місяці, харків’яни майже 3 місяці), так і тих, хто здійснював переміщення транзитом через місто Львів (особисто надала волонтерську допомогу більше 30 особам, серед яких переважно були жінки з дітьми та люди старшого віку). Займалася організацією їхнього розміщення вдома; пошуком тимчасового чи постійного житла/прихистків серед родичів/друзів/сусідів та різних варіантів відправки за кордон; вирішення низки питань щодо облаштування побутових умов; питаннями реєстрації ВПО, зв’язків з міським центром зайнятості, районними адміністраціями, школами та гуманітарними центрами надання допомоги біженцям тощо.

Перший період міграції – перший місяць війни.

Розгортання воєнних дій змусили значну частину населення покинути своє постійне місце проживання: 22% змінили місце проживання в межах України, зокрема, серед населення віком 18–24 та 25–34 роки – відповідно 36% та 34%, за кордон змушені були виїхати 6% населення України [15]. Станом на середину березня за оцінками агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН), п’ять мільйонів українців перетнули міжнародні кордони з України, біженцями в Україні щоденно ставали 70 тисяч дітей. За даними Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), це означає, що щохвилини з країни тікали 55 дітей, тобто майже одна дитина щосекунди [16]. Достеменна оцінка розподілу між країнами вимушених мігрантів з України наразі неможлива, оскільки мігранти змінюють свої плани та країну призначення, іноді навіть не реєструючись для тимчасового захисту, а використовують право перебування в країнах ЄС протягом 90 днів без реєстрації.

Іншим соціальним і гуманітарним викликом є внутрішнє переміщення. Скажімо, за оцінками Міжнародної організації з міграції (МОМ), за перший місяць війни, внутрішньо переміщеними особами в Україні стало 6,48 млн людей, серед яких суттєвою є частка найбільш соціально вразливих груп [1]. Зважаючи на тривалість воєнних дій, ці цифри не остаточні, однак затягування у часі збільшує ймовірність того, що вимушено переселені особи за умов втрати власного житла змінять місце проживання й шукатимуть постійне житло та місце працевлаштування. Все це своєю чергою призведе до зміни структури  ринку праці, що буде ще одним новим викликом для економіки України.

Аналітичний центр Cedos провів дослідження [1], скільки людей виїхало з України в перший місяць повномасштабної війни. Так, згідно з проаналізованими даними, близько 3,6 млн осіб емігрували за кордон і ще близько 6,5 млн, за оцінками Міжнародної організації з міграції, залишили місце свого постійного проживання та переїхали в межах країни. Тим часом у Державній прикордонній службі[4] стверджують, що вже до 20 березня на кордонах із країнами ЄС суттєво зменшилась кількість черг на виїзд із України.

Внутрішня міграція. За оцінками, що були зроблені на основі загальнонаціонального опитування МОМ[6], найбільше людей у ​​межах України виїхали зі Сходу (2,35 млн), Києва та області (майже 2 млн) і Півночі (1,3 млн) країни. Частина внутрішньо переміщених осіб продовжували переміщуватися як у межах України, так і за кордон. Близько половини (44%) мешканок та мешканців України були змушені тимчасово розлучитися зі своєю родиною під час війни.

Частина людей залишають свій дім вже вдруге. Так, в областях та містах, які зараз перебувають у зоні активних бойових дій, проживало багато внутрішньо переміщених осіб з 2014 року. За даними Міністерства соціальної політики [13], у 2021 році найбільша кількість ВПО налічувалась у Донецькій (512 тис.) та Луганській (282 тис.) областях, у Києві (163 тис.), у Харківській (136 тис.) області. Серед міст, де частка внутрішньо переміщених осіб була високою до повномасштабного вторгнення РФ в Україну, виявилися: Сєвєродонецьк (44%), Маріуполь (20%), Ізюм (13%), Буча (11%), Ірпінь ( 9%) та інші.

Переміщення всередині країни відбувалися хвилями залежно від наявності бойових дій у певному регіоні чи населеному пункті. За оцінками загальнонаціонального опитування МОМ [6], яке було проведене 9–16 березня 2022 року, 48% переміщених в Україні залишили місце проживання після початку війни, 45% – коли війна досягла їхнього району, а 5% покинули домівки в очікуванні конфлікту.

Наявними способами евакуації були евакуаційні потяги, які організовувала Укрзалізниця, персональний автомобільний транспорт та евакуаційні автобуси з зони активних бойових дій. З 1 по 20 березня Укрзалізниця евакуювала 2,77 млн людей [21].

За оцінками МОМ, найбільша частка людей переїхала до західного макрорегіону — більше 2,5 млн осіб [6]. Дані, які публікують державні адміністрації в західних областях, втім, не збігаються з цими оцінками.Таку різницю можна пояснити тим, що тільки частина людей обирає повідомити про своє прибуття місцевим органам влади: найімовірніше, реєстрація відбувається у випадках, коли прибулі звертаються за допомогою щодо поселення або за гуманітарною допомогою.

Щодо особистих спостережень, то першою потужною хвилею переміщень був початок березня – щодня було до десятка дзвінків від родичів/друзів/знайомих щодо можливостей приїзду та розміщення у Львові. Першими приїхали три харків’янки з маленькими дітьми, які після виснажливої більше доби дороги евакуаційним потягом просили перепочинку і вже разом приймали рішення щодо подальшого перетину кордону автобусом, де вже в Польщі їх зустрічали знайомі волонтери, звідтіля була дорога до Німеччини. Далі були знову харків’яни, кияни, одесити, біженці з міст Ірпінь та Чернігова. Хтось приймав рішення залишитися в більш відносно безпечному Львові, а ті, хто виїжджали за кордон – серед числа моїх знайомих біженців – всі мали попередні домовленості або шукала особисто такі можливості серед колег-науковців щодо подальшого перебування в Польщі, Німеччині, Іспанії чи Італії. Жодного випадку, що їхали в «нікуди». Це було свого роду гарантією для них, що там зустрінуть, поселять, нададуть першу соціально-гуманітарну допомогу. У кожного з них був свій досвід прийняття рішення покинути свою домівку: хтось рятував від війни маленьких дітей; хтось не міг перебувати під постійними обстрілами, адже спускатися не було куди під час повітряних тривог та й довелося б просто жити в харківському чи київському метро. Біженці з Чернігова та Ірпіня покидали свою домівку вдруге, першим був досвід переїзду з Луганська у 2014 році. Були й такі, які приїжджали з відносно безпечних міст з метою подальшої мандрівки за кордон. Львів за перший місяць війни прийняв понад 200 тисяч біженців із різних регіонів України.

Реєстрація ВПО. Деякі територіальні громади розпочали реєстрацію внутрішньо переміщених осіб невдовзі після російського вторгнення. Створену систему реєстрації місцеві органи влади використовували зокрема для обліку та фіксування обсягів гуманітарної допомоги (харчі, засоби особистої гігієни, одяг, взуття), яку видавали ВПО.

13 березня Уряд вніс зміни щодо оформлення та видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи [18]. Відтак люди, які після 24 лютого перемістилися з регіонів, у яких ведуться активні бойові дії, визнаються внутрішньо переміщеними особами. До таких законодавчо затверджених регіонів [19] наразі належать Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Запорізька, Київська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Сумська, Харківська, Херсонська, Чернігівська області та Київ.

21 березня Уряд України спільно з ООН запускає дві програми виплат вимушеним переселенцям, які потребують додаткового захисту [23]. Перша – програма підтримки ВПО, що спрямована на видачу соціальної допомоги переміщеним, компенсацію роботодавцям за працевлаштування та компенсацію комунальних послуг особам і громадам, які надали прихисток безкоштовно. Зокрема, держава буде виплачувати ВПО мінімальну грошову щомісячну допомогу в розмірі 2 тис. гривень, а 3 тис. гривень – людям з інвалідністю та дітям. Друга програма – для вимушених переселенців, які потребують додаткового захисту, будуть отримувати по 2200 грн кожен місяць на кожного члена родини. Гроші на це дадуть іноземні партнери. Ці кошти всесвітня продовольча програма ООН буде платити протягом трьох місяців на банківський рахунок отримувача.

Отже, за перший місяць війни було запропоновано механізм реєстрації та надання соціальної допомоги ВПО та компенсацій приймаючій стороні. За особистими спостереженнями, ті переміщені особи, які претендували на тимчасовий прихисток у школах, садочках, приватних приміщеннях обов’язково мали пройти процедуру такої реєстрації у райдержадміністраціях чи центрах надання адміністративних послуг (ЦНАП). Середина березні була особливо складною, оскільки щодня тисячі осіб потребували такої реєстрації – це породжувало черги, записи у такі черги на наступні дні; різного роду конфліктні ситуації, що потребувало залучення значної кількості додаткових працівників відділів соціального захисту. Усі, кого приймали львів’яни у своїх домівках на безкоштовних умовах, проходили таку реєстрацію після 13.03.2022 р. ще й з метою отримання в подальшому мінімальної щомісячної допомоги. Відтак львів’яни також потім могли компенсувати комунальні витрати у розмірі 450 грн за одну особу в місяць, якщо ВПО були зареєстровані за їхньою адресою проживання. Ті, хто винаймав житло в більшості випадків не реєструвалися як ВПО, адже фінансово були спроможними і оплатити орендну плату, і комунальні послуги, і не могли претендувати на щомісячну допомогу. При реєстрації ВПО вимагали банківські документи, які підтверджували відсутність депозитних рахунків. Наявність таких рахунків були підставою для відмови у наданні такої грошової допомоги. Щодо допомоги ООН, то це також була ціла процедура записів у черги на кілька тижнів вперед. І вже у визначений час дня можна було пройти реєстрацію щодо отримання і такої грошової допомоги.

Зовнішня міграція. З України більшість людей виїхали у проміжку з 27 лютого до 9 березня. Так, щодня виїжджало понад 150 тис осіб. З 17 березня кількість тих, хто виїжджає, зменшувалася, що свідчить про спадання першої хвилі біженців. За даними пропускних пунктів на кордонах, через Польщу виїхали 2 144 244 особи, через Румунію – 555 021, Молдову – 371 104, Угорщину – 324 397, Росію – 271 254 (проте це дані уряду Росії, які можуть бути неточними та включають людей, яких вивезли на територію примусово); через Словаччину 256 838, через Білорусь 4 938 (за даними органів влади Білорусі, які можуть бути неточними і включати людей, яких вивезли примусово) [4].

Водночас, за інформацією Міністерства закордонних справ України [12], станом на 24 березня російські загарбники примусово вивезли до Росії вже близько 6 тис. жителів Маріуполя; під загрозою депортації перебувають ще 15 тис. мешканців Лівобережного району міста. Окрім цього, у Генштабі Збройних сил України повідомляють, що російські війська примусово евакуювали мешканців населених пунктів у Луганській області. За даними Маріупольської міської ради, вивезених людей спочатку направили до так званих фільтраційних таборів, де перевіряли їхні документи та телефони. Згодом частину людей транспортували до російських міст, водночас доля інших невідома.

Для частини людей країни, що межують з Україною, є транзитними, бо вони прямують в інші країни ЄС, зокрема Німеччину, Австрію, Чехію, Італію, Францію, Іспанію, Португалію, країни Балтії тощо. Відносно невелика кількість українців також шукають прихисток поза межами ЄС.

Реєстрація українських біженців. 4 березня 2022 року Рада ЄС активувала Директиву про тимчасовий захист [20], що дозволяє особам, які виїхали з України 24 лютого 2022 року або пізніше, перебувати в країнах ЄС протягом одного року з можливістю подовження до трьох років. Особи з таким статусом отримують право на працю, повноцінний доступ до системи охорони здоров’я, освіти та соціальної допомоги.

Проте процес реєстрації в багатьох країнах тоді лише розпочався, процедура та її тривалість відрізняється від країни до країни і в низці країн досі перебуває у процесі усталення. У багатьох країнах процес реєстрації для кожної окремої людини (від подання заявки до отримання тимчасового захисту) також може розтягуватися на тривалий час. Причина у недостатній кількості ресурсів у відповідних органів, аби приймати й обробляти велику кількість заявок. Великою мірою на це впливає попередній досвід конкретної країни щодо прийняття біженців раніше, наявність відповідної інфраструктури, налагоджених механізмів взаємодії між органами влади [1].

Підсумовуючи, слід відзначити, що досвід перебування в іншій країні та взаємодії з бюрократичними інституціями там для багатьох людей, які тікають від війни, є новим. Тому певна частина біженців, з якими й надалі підтримую зв’язок, не реєструвалися у тих чи інших органах, бо ще на той час не розібралися, як це зробити, та/або мають певні застереження, пов’язані з такими процедурами – наприклад, що отримання статусу про тимчасовий захист перешкодить поверненню додому після закінчення війни.

Другий період міграції – другий і третій місяць війни

Внутрішня міграція. Міжнародна організація з міграції (МОМ) у період з 11.04 по 17.04.2022 р. провела третій раунд[7] та з 29.04 по 3.05.2022 р. четвертий раунд[8] репрезентативного експрес-оцінювання загального населення України для збору інформації щодо потоків внутрішнього переміщення та мобільності, а також для оцінювання місцевих потреб. Це оцінювання загального населення слугує первинним джерелом для виявлення сфер із високими гуманітарними потребами та визначення цільових заходів реагування для надання допомоги населенню, що постраждало від війни. Оцінка спирається на дані про населення Фонду народонаселення ООН (UNFPA), які гуманітарна спільнота розглядає як базове значення для чисельності населення в Україні. Особи, які нині перебувають за межами України, під опитування не потрапили[1].

Результати опитування показали, що станом на 17 квітня 2022 року 17.5% загального населення є внутрішньо переміщеними особами в межах України, що дорівнює 7,7 млн осіб. Це на 568 000 ВПО більше (+8%), ніж станом на 1 квітня (раунд 2), та на 1 220 000 (+19%) більше порівняно з даними на 16 березня (раунд 1). За макрорегіонами Захід приймав 2852 млн, Центр – 1773, Схід – 1464, Київ та Північ 1233, Південь України 231 тис переміщених осіб.

Серед нинішніх ВПО готовність до подальшого переміщення з 1 квітня зросла. Серед ВПО на заході намір переміщуватися далі (в будь-яких напрямках, включно з поверненням) мають 52% респондентів, у центральному макрорегіоні – 45%, на півночі – 40%, на півдні – 30%. У східних макрорегіонах частка ВПО, що мають намір переміщуватися далі, є меншою: 17% мають намір змінити місце перебування. Щодо подальшого переміщення з поточного місця перебування, то серед лише ВПО: 44% сказали «так», не мають намірів 41%, а 12 % зазначили, що все буде залежати від ситуації. Не знають 2%, а 1% ВПО не можуть сказати через безпекову ситуацію (або тому, що територію окуповано).

З 16.03 частка ВПО, які розглядають можливість подальшого переміщення зросла більше ніж удвічі порівняно з відносно невеликою і стабільною часткою українців, які лишаються у місцях свого звичного проживання (таких стабільно 3-4% за усіма раундами). У першому раунді таких було 18% (16.03.2022), у другому – 30% (1.04.2022) [6], третьому – 42% (17.04.2022)[7], у четвертому – 44% (3.05.2022)[8].

Походження нинішніх переміщених внаслідок війни. Отримані дані свідчать про різницю в інтенсивності потоків переміщення на макрорегіональному рівні. У межах 10-відсоткового збільшення загальної кількості ВПО у межах України в раундах 2 та 3 найістотніше збільшення було зафіксовано на сході країни: частка осіб, які до переміщення проживали на сході, нині становить 45% від усіх ВПО (33% у раунді 2). Частка ВПО з Києва в загальній кількості ВПО зменшилася і нині становить 19% від усіх ВПО.

Місце перебування переміщених внаслідок війни. Попри загальне збільшення кількості ВПО по всій країні, кількість ВПО у Києві значно зменшилася з другого раунду (1 квітня) та залишилася незначною порівняно з іншими макрорегіонами. У південному, західному та північному макрорегіонах кількість ВПО також зменшилася на понад 250 тис осіб у загальній кількості прийнятих ВПО. Кількість ВПО на сході України значно збільшилася – на 70% після другого раунду цього обстеження. Кількість ВПО у центральному макрорегіоні зросла на понад 30% з 1 квітня [7, 8].

Потреби. Серед усіх респондентів 33% зазначили, що найбільше потребують грошей – фінансової підтримки. Однак серед внутрішньо переміщених респондентів ця потреба є особливо гострою: 45% ВПО відзначили, що найбільше потребують грошей, на другому місці (5,9%) – ліки. У четвертому раунді МОМ оцінила, для яких цілей респондентам потрібна грошова допомога, та визначила бажані способи отримання грошової допомоги. 76,5% респондентів зазначили, що надали би перевагу отриманню грошової допомоги на банківську картку, наприклад, платіжну картку для пенсійних виплат або соціальних виплат.

З 1 квітня сприйняття безпеки значно покращилося серед в Києві та на півночі та практично не змінилося в решті регіонів. Попри повернення, 29% осіб, що повернулися, не почуваються повністю в безпеці, а 5% почуваються в повній небезпеці. Більшість ВПО, які почуваються «у повній небезпеці», на поточний момент перебувають на сході (8%). Лише 8,5% осіб, що повернулися, вважають, що їхнє поточне місце перебування абсолютно безпечне [7].

Щодо сприйняття дискримінації, то 6,5% опитаних ВПО повідомили про несправедливе ставлення або дискримінацію щодо себе через те, що вони не є членами громади, до якої їм довелося переміститися. (Цей показник не оцінювали в попередніх раундах). А 4,2% непереміщених респондентів повідомили про своє негативне сприйняття появи нових ВПО у своїх громадах. Це на 2,6% більше, ніж у другому раунді (1 квітня). Натомість 81% позитивно сприймають ВПО [8].

Ситуації повернення. У третьому раунді МОМ [7] представила першу оцінку кількості осіб, що повернулися. Рішення додати цей показник до дослідження було зумовлене польовими спостереженнями, які вказували на існування масштабного руху повернення в межах України. Для цілей цього опитування респондента вважають особою, що повернулася, якщо станом на момент інтерв’ю респондент повідомляє про перебування у своєму звичному місці проживання, проте залишав це місце з 24 лютого 2022 року через війну на період не менше 14 днів. Серед усіх респондентів, які нині перебувають у своєму звичному місці проживання, у четвертому раунді 8,9% зазначили, що повернулися після щонайменше двохтижневого перебування в іншому регіоні як ВПО. На цьому етапі зарано з упевненістю робити висновок про характер такого повернення, тобто чи люди повертаються остаточно, чи тимчасово. Серед респондентів третього раунду 15% осіб, що повернулися (тобто близько 416 000), зазначили, збираються знову залишити дім. Зменшення кількості таких осіб лише на 2% порівняно з третім раундом вказує на те, що кількість осіб, що повернулися, продовжує зростати, попри те, що значна частина з них, можливо, знову полишила дім, що компенсує кількість осіб, які повернулися, але згодом знову перемістилися в інше місце.

36 днів середня тривалість перебування у статусі ВПО серед осіб, які  повернулися, станом на 3 травня 2022 року в межах 68 днів від  початку війни [8]. На цьому етапі зарано з упевненістю робити висновок про характер таких рухів повернення, тобто чи люди повертаються остаточно, чи скоріше тимчасово. МОМ має наміри продовжити оцінювати тенденції повернення, у тому числі шляхом проведення опитувань для моніторингу потоків у ключових транзитних пунктах.

Переважна більшість осіб, що повернулися, не мають наміру полишати своє звичне місце проживання в майбутньому. Важливо відзначити, що частка осіб, які повернулися і планують знову від’їжджати через війну, найбільша у західному макрорегіоні: там 28% осіб, що повернулися, розглядають можливість виїзду.

Серед ВПО 14,6% відповіли, що планують повернутися до свого звичного місця проживання протягом наступних 2 тижнів. Дані МОМ свідчать про те, що більшість ВПО, які планують повернутися додому протягом наступних двох тижнів, походять із Києва та північного макрорегіону України.

Географія ВПО, які повернулися – 47% респондентів повернулися в інше місто/регіон у межах рідної області, 46 в іншу область у межах України. Лише 7% респондентів (близько 190 000 осіб) серед осіб, що повернулися, зазначили, що повернулися до місця звичного проживання з-за кордону. Цей показник не збігається з офіційною статистикою перетинів кордону, згідно з якою, з 28 лютого 2022 року на територію України в’їхало 1,4 млн українських громадян (ДПСУ, УВКБ ООН). Однак офіційна статистика перетинів кордону необов’язково відображає кількість осіб, що повернулися. Ця статистика може охоплювати також інші види переміщення, а також повторні в’їзди та виїзди. Ці потоки можуть мати маятниковий характер, враховуючи, що ситуація лишається украй нестабільною й непередбачуваною [8].

Кількість осіб, які повернулися, збільшилася найпомітніше на півночі України: з 861000 станом на 17 квітня до понад 1 млн станом на 3 травня. У південному макрорегіоні навпаки спостерігається значне зменшення кількості осіб, що повернулися: зі 144 000 у третьому раунді до 95 000 у четвертому раунді. Більшість осіб, що повернулися, приїхали назад до великих міст або їхніх передмість (57% разом), 23% перемістилися до малих міст або сіл, а 19% – у сільську місцевість [7].

Щодо  особистих спостережень у другому періоді, то слід відзначити спад переміщень з міст Києва, Харкова, Одеси. Назагал евакуаційні потяги в основному були з гарячих місць бойових дій півдня та сходу України. Відтак кияни і навіть харків’яни, де ще була суттєва небезпека, почали повертатися до своїх домівок. На спад пішли паніка і страх, більшість з ВПО у Львові взагалі не реагували на повітряні тривоги, адже щоразу зазначали, як саме вони потерпали від безперервних тривог, бомбардувань, адже вже розрізняли авіабомбардування і ракетні обстріли з градів, смерчів. Відбулося певне прийняття незворотності окремих процесів у часі війни: хтось повертався, щоб не втратити роботу у Києві; хтось, щоб навести лад у частково зруйнованих будинках і сплатити комунальні послуги у Чернігові і знову повернутися у Львів; хтось прийняв остаточне рішення повернутися у Харків, бо там же живуть інші містяни, рідні, і з переконуванням швидше самих себе, що є більш безпечні райони і у випадку загострення ситуації будуть переселятися там до друзів чи родичів.

Зовнішня міграція. У квітні 2022 року порівняно з першими тижнями повномасштабної війни Росії проти України стрімко зросла кількість людей, які перетинають державний кордон України на в’їзд. З 24 лютого до 20 квітня в Україну повернулися 1 млн 100 тис людей [14]. Більшість цих людей виїхали з України після початку повномасштабного вторгнення Росії. За даними Державної прикордонної служби України [4], щодня в Україну повертаються 25-30 тисяч осіб. 16-17 квітня кількість перетинів українсько-польського кордону на в’їзд вперше з 24 лютого перевищила кількість перетинів на виїзд[2]. За інформацією ДПСУ, на початку повномасштабного вторгнення поверталися переважно чоловіки призовного віку, натомість на другий місяць повномасштабної війни в Україну в’їжджають жінки, діти та літні люди.

В Управлінні Верховного комісара ООН у справах біженців провели інтерв’ю [22] з 518 людьми, які протягом 3-19 квітня перебували на кордоні й планували в’їхати в Україну з Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії та Молдови. Згідно з результатами опитування, 84% респондентів планують повернутися у місце, де вони раніше проживали в Україні.

Більшість людей, які виїхали з місця постійного проживання, кажуть, що планують повернутися найближчим часом або після закінчення війни. За результатами загальнонаціонального опитування соціологічної групи «Рейтинг», проведеного 26 квітня, майже чверть тих, хто покинули місце проживання, планують повернутися найближчим часом, третина мають намір повернутися пізніше. Водночас 43% готові повернутися додому після закінчення війни [3].

Повернення/неповернення в Україну. Однією з найголовніших причин для повернення в Україну будуть є безпекова ситуація. Дослідники Сеdos також виділяють такі причини: для возз’єднання родини; проблеми, складнощі (ризики) у пошуку доступного й комфортного житла; труднощі з працевлаштуванням; через брак власних фінансових ресурсів і обмеження соціального забезпечення; обмеження адміністративної системи конкретної країни чи в межах України; особливістю політик ЄС щодо громадян України тощо.

За результатами опитування Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, 20% респондентів повертаються в Україну на короткий термін. Серед причин короткострокового повернення є потреба забрати речі, вивезти близьких людей або домашніх тварин, перевірити цілісність житла, побачитися з родичами, а згодом знову поїхати у більш безпечне місце в Україні або поза її межами. Крім цього, частина людей планували вивезти близьких, зокрема дітей і старших родичів, у безпечне місце за кордоном, а самі повернутися [17].

Що довше триватимуть воєнні дії, а біженці та ВПО залишатимуться у громадах, які їх прийняли, то з меншою ймовірністю вони повернуться в Україну [5]. Здебільшого не повернуться: родини з дітьми, які підуть у школу або вступлять у заклад вищої освіти за кордоном; ті, хто мали вищу освіту, володіли іноземними мовами, мали високий рівень доходу та були більш мобільними; люди, які до початку повномасштабної війни планували виїхати з України; ті, хто сезонно або постійно працювали за кордоном; люди з інвалідністю, які отримують кращу соціальну та медичну допомогу за кордоном і є менш мобільними тощо.

У моєму особистому випадку повернулися в Україну лише ті, хто виїхав тимчасово за кордон з безпечних місць проживання в західному регіоні, жоден зі знайомих біженців з інших регіонів України на даний час не прийняли таке рішення. Звісно, що усі вказані причини повернення/неповернення будуть змінюватися з плином часу і першочергово будуть залежати від перебігу воєнних дій та безпекової ситуації в Україні.

Висновки

Для першого періоду міграції в часі війни характерною особливістю внутрішньої та зовнішньої міграції є прийняття рішення про виїзд зі постійного місця проживання. ВПО приймали рішення переїхати більшою мірою в прикордонні чи більш безпечні регіони країни до родичів, знайомих чи друзів або ж винаймали житло за наявності фінансових можливостей. Прихистком чи тимчасовими місцями для перебування біженців були обладнані садочки, школи, театри чи інші приватні приміщення тощо, які були свого роду транзитними місцями до кількох діб. На прийняття рішення перетнути кордон також впливали наявність родичів/друзів/знайомих, які брали на себе левову частку допомоги щодо прийняття біженців з України. Для цього періоду характерне прийняття державного механізму реєстрації та надання соціально-гуманітарної й матеріальної допомоги як ВПО в Україні, так і біженцям за кордоном.

Щодо другого періоду міграції в часі війни, то характерним є подальший збір як статистичної інформації з різного роду джерел (дані Міністерства закордонних справ України, Міністерства соціальної політики, Укрзалізниці, Державної прикордонної служби тощо), так і проведення вже численних соціологічних досліджень (Міжнародна організація міграції, Управління Верховного комісара ООН у справах біженців; Аналітичний центр Cedos, Соціологічна група Рейтинг тощо). Ці результати загалом дають нам, з одного боку, цілісну статистичну картину та географію переміщень як всередині між регіонами України, так і за кордоном. А з іншого боку, висвітлюють походження та місце перебування нинішніх переміщених внаслідок війни, їхні нагальні потреби, сприйняття безпеки та дискримінації з боку приймаючих громад; тривалість перебування у статусі ВПО/біженця та причини їх повернення чи неповернення до своїх домівок.

Для цього періоду вже характерним є внутрішній і зовнішній міграційний рух у зворотному напрямку – повернення. Варто виокремити низку викликів щодо повернення для переміщених осіб: безпекова ситуація на певний момент часу в регіоні попереднього проживання; пошкоджене чи зруйноване  житло; наявність попереднього місця праці, можливість знайти роботу чи зареєструватися в центрі зайнятості; остаточно неврегульована  процедура коротко- і довгострокового повернення в Україну; отримання юридичного статусу біженця та його тривалість; труднощі з оформленням посвідчень особи та інших документів у зв’язку з їхньою відсутності через втрату чи при перетині кордонів тощо.

Міграційними викликами для України загалом є: продовження бойових дій та воєнного стану у довгій перспективі, що поглиблюватиметься соціально-економічними  та демографічними наслідками; відновлення повноцінного функціонування міської/сільської інфраструктури; зростання рівня безробіття і навантаження на держбюджет щодо виплат матеріальної допомоги як безробітним, так і переміщеним особам; розробка як короткострокової, так і довгострокової  ефективної міграційної соціальної політики щодо повернення більшості громадян з прийняттям відповідних нормативно-законодавчих документів тощо.

Вимушена внутрішня і зовнішня міграція  актуалізує  питання інституційної спроможності держави розв’язувати проблеми в цій сфері, щодо вирішення яких слід застосовувати комплексний підхід. Сьогодні в Україні має бути переглянута відповідність задекларованої політики у сфері міграції до реального стану речей –  спроможність влади адекватно реагувати на міграційні виклики та вирішувати низку таких проблемних життєвих ситуацій у переміщених осіб, як житлові, працевлаштування, психологічні, соціальні, інформаційно-комунікаційні, медичні, економічні, політичні, інтеграції та адаптації тощо.

ДЖЕРЕЛА

1. Вимушена міграція і війна в Україні (24 лютого – 24 березня 2022). Моніторинг Cedos. URL:https://cedos.org.ua/wp-content/uploads/vymushena-migracziya-ta-vijna-v-ukrai%CC%88ni.docx-1.pdf
2. Вперше з 24 лютого до Польщі виїздить менше людей, ніж в’їздять в Україну URL:https://www.eurointegration.com.ua/news/2022/04/18/7137979/
3. Дев’яте загальнонаціональне опитування: оцінки міжнародного партнерства (26 квітня 2022) URL:https://ratinggroup.ua/research/ukraine/devyatyy_obschenacionalnyy_opros_ocenki_mezhdunarodnogo_partnerstva_26_aprelya_2022.html
4. Державна прикордонна служба України. URL: https://www.facebook.com/DPSUkraine
5. Елла Лібанова: Виявилось, що ковбаса за 2.20 для нас – не найважливіше. URL:https://www.pravda.com.ua/articles/2022/04/7/7337849/
6. Звіт про внутрішнє переміщення в Україні. опитування загального населення, раунд 2, 1 квітня 2022 року URL:https://displacement.iom.int/sites/default/files/public/reports/IOM_Ukraine%20Displacement%20Report_R2_final_UKR.pdf
7. Звіт про внутрішнє переміщення в Україні: опитування загального населення, раунд 3, 17 квітня 2022 року URL: https://displacement.iom.int/reports/zvit-pro-vnutrishne-peremischennya-v-ukraini-opituvannya-zagalnogo-naselennya-raund-3-17
8. Звіт про внутрішнє переміщення в Україні: опитування загального населення, раунд 4, 3 травня 2022 року. URL: https://displacement.iom.int/reports/zvit-pro-vnutrishne-peremischennya-v-ukraini-opituvannya-zagalnogo-naselennya-raund-4-3

9. Кількість біженців, які рятуються від війни в Україні, перевищує 6 мільйонів – агентство ООН URL: https://www.reuters.com/world/europe/number-refugees-fleeing-ukraine-war-exceeds-6-million-un-agency-2022-05-12/
10. Коваліско Н. Соціальне самопочуття внутрішньо переміщених осіб в Україні: соціологіний дискурс: монографія/ С. М. Бубняк. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2022. 294 с.
11. Коваліско Н.В. Сучасні міграційні процеси і соціальне сирітство: соціологічний дискурс: монографія/ Х.В. Ілик. Львів: ТзОВ «Ліга-Прес», 2019. 234 с.
12. Міністерство закордонних справ України / MFA of Ukraine. URL:https://www.facebook.com/UkraineMFA
13. Міністерство соціальної політики URL:https://www.facebook.com/MLSP.gov.ua
14. На сьогодні понад мільйон громадян повернулись в Україну з-за кордону – ДПСУ. URL:https://www.unian.ua/society/viyna-v-ukrajini-ponad-milyon-ukrahnciv-povernulis-na-batkivshchinu-novini-ukrajini-11794065.html
15. Настрої українців та дії під час повномасштабної війни Росії з Україною. URL:https://gradus.app/documents/203/GradusResearch_Report_KSE_citizens_13042022.pdf
16. Новини про роботу ООН в Україні за 15 березня 2022. URL:https://ukraine.un.org/uk/174938-novyny-pro-robotu-oon-v-ukrayini-za-15-bereznya-2022
17. Повернення переселен_ок і біжен_ок: що впливає на рішення URL:https://cedos.org.ua/researches/povernennya-pereselen_ok-i-bizhen_ok-shho-vplyvaye-na-rishennya/
18. Про внесення змін до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/269-2022-%D0%BF#Text
19. Про затвердження переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога застрахованим особам в рамках Програми “єПідтримка” URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/204-2022-%D1%80#Text
20. Тимчасовий захист та статус біженця як форми міжнародного захисту для громадян України в країнах Європейського Союзу.  URL: https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/
21. Укрзалізниця – Ukrzaliznytsia. URL: https://www.facebook.com/Ukrzaliznytsia/
22. Управління Верховного комісара ООН у справах біженців. URL:https://data2.unhcr.org/en/situations/ukraine
23. Уряд оголосив про додаткові виплати переселенцям. Кому і скільки заплатять URL:https://www.bbc.com/ukrainian/news-61121379

[1] Географічне охоплення цього оцінювання покриває всю територію України, усі п’ять макрорегіонів (захід, схід, північ, центр, південь та місто Київ), за винятком Кримського півострова. Опитування загального населення було проведено шляхом набору випадкових телефонних номерів, завдяки чому було анонімно опитано 2 000 унікальних респондентів віком від 18 років із використанням методу автоматизованого телефонного опитування (CATI).